Ми небайдужі. Звіт другий.

Шановні друзі!

Радий повідомити: все, що ми придбали на зібрані гроші, успішно дістало призначення. Наше обладнання (а також прапори України) з позначкою "Від киян з подякою" потрапили до:

- батальйону "Азов",

- 92-ї механізованої бригади "Башкирівка",
- 93-ї механізованої бригади "Дніпропетровська",
-124-го гірничого полку.   

Ми небайдужі. Перший звіт.

Шановні друзі!
Нарешті прийшов час першого звіту про нашу волонтерську роботу.

Особливість нашої волонтерської групи полягає в тому, що ми ніде публічно себе не визначали, не відкривали благодійні рахунки і не зверталися до всіх громадян за допомогою.

Наша група сформувалася стихійно, шляхом послідовного долучення друзів і знайомих до цієї справи, в результаті чого утворився ланцюг небайдужих людей, багато з яких не знайомі один з одним безпосередньо.

Тож, дозвольте мені з великим задоволенням перелічити прізвища тих киян та їх сімей, що стали фінансовими донорами нашої волонтерської роботи (в порядку абетки):

Як провести акцію "Вставай Україно!" 18 травня в Києві

Як декларують організатори акції, її головне завдання полягає в тому, щоб зібрати настільки вражаючу кількість людей, що влада нарешті побачить в громадянах реальну небезпеку для себе. Втім виступи політиків, громадських діячів, політичних оглядачів (зокрема в політклубі на ТВІ) не свідчать про абсолютну впевненість в досягненні успіху. Кількість мітингарів, менша за 50 тис, вважатиметься провалом.

Тож я хочу запропонувати спосіб, який, на мою думку, дозволить зібрати багаточисельний мітинг. І полягає він в тому, щоб залучити до київської акції велику кількість не киян, людей з регіонів. Саме в регіонах головний потенціал акції - всі ті люди, що виходили на мітинги в обласних центрах при певних умовах здатні бути в Києві 18-го. І ці умови наступні:

Лист до авторів мовного законопроекту

Січневі свята 2013 року принесли довгоочікуваний подарунок від опозиціонерів-мовний законопроект № 1233.  (авторами є шановні панове Яворівський, Фаріон та Матіос). Законопроект, який анонсувався як  справжня альтернатива горезвісному закону Колісніченка-Ківалова.

Разом з публікацією проекту на порталі Верховної Ради відбулися певні його коментарі в ЗМІ безпосередньо  авторами, де проголошувалася відкритість щодо сприйняття дискусій стосовно законопроекту.  Тож в черговий раз, переглянувши виступ пана Яворівського на ТВІ, вирішив таки повідомити авторів про своє враження про законопроект, адже e-mail кожного продекларований на сайті ВР.

А написати було про що. Автори законопроекту так і не позбулися типових вад майже всіх щирих  захисників української - законопроект не дав суспільству відповіді на головне питання: з якої такої причини українська мова повинна мати преференції в Україні?

Я знаю російськомовних співгромадян, які,  прочитавши в преамбулі законопроекту про виключність української мови, як мови титульної нації, одразу викинуть цей документ в смітник. Якщо ми хочемо, щоб закон (якщо буде прийнятий) виконувався, він має сприйматися громадянином, як необхідний для державного будівництва інструмент, а для цього треба надати всі зрозумілі адекватній людині пояснення.

Тож я надіслав кожному авторові проекту свої пропозиції щодо змін певних статей, розраховуючи бодай на відповідь, про те що мій лист був розглянутий. Втім, вже як 2 місяці я не отримав жодної відповіді, що дає мені підстави вже не сподіватися на це і зробити мій лист публічним.

Стисло про націю та її право на самовизначення

Вирішив опублікувати цей текст тільки для того, щоб спростити собі процес пояснення деяких важливих речей дописувачам на інформаційних ресурсах, блогах та форумах, без розуміння яких будь-яка дискусія стає безглуздою.

Дійсно кажучи, прикро іноді читати таке дрімуче невігластво багатьох рядових дописувачів, а іноді  й відомих політиків або журналістів стосовно дефініцій нації, багатомовності, самовизначення і т.п., тож спробую зараз досить стисло викласти свою думку, хоча маю плани пізніше викласти більш розгорнуте бачення цих речей.

Двомовність в Україні: відповідь братам Капрановим

Якось на сторінках УП відомі письменники брати Капранови висловили, як на мене, досить дискусійне ствердження про те, що державна дво - або багатомовність є дуже обтяжливою для функціонування держави з суто прагматичних міркувань. Мовляв, багатомовність, як  інструмент державного управління, не може бути ефективною - скажімо, як керувати військом в умовах державної багатомовності? 

Оскільки моє уявлення про багатомовність сильно відрізняється від поширеного в українському інформаційному просторі, я розповів письменникам про свій погляд на цю проблематику дописом на їхньому персональному сайті http://kobzar.com.ua, який я й вирішив опублікувити на своєму блозі:

Мерітократична утопія

Активізація процесів створення нових політично-громадських організацій в Україні цілком зрозуміла – сучасне політичне безладдя та дискредитована еліта спонукають одних громадян до проявів патріотичної активності, іншим відкривають шляхи для політичної кар’єри. 

Може не всі такі організації зареєстровані в Мінюсті належним чином, втім Інтернет рясніє від масштабних рятівних соціально-політичних проектів, які закликають розчарованих громадян до приєднання. 

Один з таких, під назвою “Мерітократична партія України”, просуває український юрист Ігор Шевченко, біографія якого свідчить про вишукану освіту, чималий досвід громадської діяльності та співпраці з владними структурами.