неділя, 19 червня 2011 р.

Мій перший допис

Оце ще вагаюсь, чи дійсно потрібен мені персональний блог....
Чи вийде з мене справжній блогер, в тому розумінні, що це комусь буде цікаво читати?

Начебто і є що сказати, втім щось стримує хапатися за клавіатуру та безоглядно вибивати з клавіш пилюку. Адже привите з радянських часів щеплення поваги до друкованого слова витягує з підсвідомості цю безглузду внутрішню відповідальність - раптом напишу дурницю, а раптом з помилками, чи взагалі пропаде натхнення в той час, коли на мої дописи хтось чекатиме ...

Безумовно, це смішно, з огляду на те, як сьогодні поводиться молодь в інтернеті. Іноді здається, що якби в них була б бодай мінімальна відповідальність за надруковане, то власники соціальних мереж просто збанкрутіли б.


Думаю, я б ніколи і не взявся за цю справу, аби не одна обставина. Будучи людиною, вкрай небайдужою до всього, що відбувається в Україні, вже як декілька років я раптово і без пояснень був позбавлений можливості висловлюватися на політичному форумі "Української Правди" - адміністрація цього ресурсу іноді практикує такі трюки.

Втім, образа на УП закінчилася несподівано швидко - позбавлення спілкування з розумово неповноцінними (якими просто рясніє форум) надало душевного спокою, а вгамувати свою сверблячку висловлювання можна було й в коментарях до публікацій на "Правді" – на диво, дискусійне середовище коментаторів виявилося значно кращим за форум (мабуть багатьом з форумчан просто не до снаги подолати текст на пару сторінок паперу).

Тим часом УП обзавелася величезною кількістю блогерів та позаштатних дописувачів, від чого видання дещо втратило свою принципову політичну спрямованість. Але ще гірше те, що все частіше почали з’являтися безпорадні статті, іноді з відвертою нісенітницею. А повноцінно опонувати автору в коментарях неможливо, адже УП відводить для цього всього 1000 символів. Тому й виникла ідея необмежено висловлюватися на своєму блозі, а опоненту просто надсилати лінки.

Звісно, спілкування з УП тільки підштовхнуло мене до блогерства – насправді, я сподіваюсь, що надруковані тут дописи знайдуть підтримку однодумців.

Немає коментарів: