Стисло про націю та її право на самовизначення

Вирішив опублікувати цей текст тільки для того, щоб спростити собі процес пояснення деяких важливих речей дописувачам на інформаційних ресурсах, блогах та форумах, без розуміння яких будь-яка дискусія стає безглуздою.

Дійсно кажучи, прикро іноді читати таке дрімуче невігластво багатьох рядових дописувачів, а іноді  й відомих політиків або журналістів стосовно дефініцій нації, багатомовності, самовизначення і т.п., тож спробую зараз досить стисло викласти свою думку, хоча маю плани пізніше викласти більш розгорнуте бачення цих речей.

Двомовність в Україні: відповідь братам Капрановим

Якось на сторінках УП відомі письменники брати Капранови висловили, як на мене, досить дискусійне ствердження про те, що державна дво - або багатомовність є дуже обтяжливою для функціонування держави з суто прагматичних міркувань. Мовляв, багатомовність, як  інструмент державного управління, не може бути ефективною - скажімо, як керувати військом в умовах державної багатомовності? 

Оскільки моє уявлення про багатомовність сильно відрізняється від поширеного в українському інформаційному просторі, я розповів письменникам про свій погляд на цю проблематику дописом на їхньому персональному сайті http://kobzar.com.ua, який я й вирішив опублікувити на своєму блозі:

Мерітократична утопія

Активізація процесів створення нових політично-громадських організацій в Україні цілком зрозуміла – сучасне політичне безладдя та дискредитована еліта спонукають одних громадян до проявів патріотичної активності, іншим відкривають шляхи для політичної кар’єри. 

Може не всі такі організації зареєстровані в Мінюсті належним чином, втім Інтернет рясніє від масштабних рятівних соціально-політичних проектів, які закликають розчарованих громадян до приєднання. 

Один з таких, під назвою “Мерітократична партія України”, просуває український юрист Ігор Шевченко, біографія якого свідчить про вишукану освіту, чималий досвід громадської діяльності та співпраці з владними структурами.

Творчий вечір Василя Шкляра в Києві

Про те, що творчий вечір дуже популярного сьогодні письменника відбудеться в Києві 23 червня, я дізнався випадково, заглянувши на блог Сергія Пантюка на УП. Одразу охопило здивування - як же це так, творчий вечір автора останнього українського бестселеру, справжнього народного лауреату, людини з чітко визначеною противладною позицією, і жодної інформаційної підтримки ЗМІ - ні телебачення, ні радіо ніяк не попереджали про цю подію.

Втім, коли вже розпочалася зустріч в будинку художників, що на Львівський площі, я зрозумів, що реклама заходу дійсно була б зайвою - зал був заповнений майже вщент, заповнений людьми не випадковими, а тими, хто дійсно чекав і бажав цієї зустрічі.

Ще одна записка українського самашедшого

Пропоную цікавий ребус.

Відомий політик та державний діяч зробив яскраву промову в стінах Верховної Ради. Вкрай схвильований станом справ в Україні, він з нещадною критикою накинувся на владу ...

Втім, читайте самі, та спробуйте здогадатися, хто ж це він, такий видатний борець за світле майбутнє України:

Мій перший допис

Оце ще вагаюсь, чи дійсно потрібен мені персональний блог....

Чи вийде з мене справжній блогер, в тому розумінні, що це комусь буде цікаво читати?

Начебто і є що сказати, втім щось стримує хапатися за клавіатуру та безоглядно вибивати з клавіш пилюку. Адже привите з радянських часів щеплення поваги до друкованого слова витягує з підсвідомості цю безглузду внутрішню відповідальність - раптом напишу дурницю, а раптом з помилками, чи взагалі пропаде натхнення в той час, коли на мої дописи хтось чекатиме ...

Безумовно, це смішно, з огляду на те, як сьогодні поводиться молодь в інтернеті. Іноді здається, що якби в них була б бодай мінімальна відповідальність за надруковане, то власники соціальних мереж просто збанкрутіли б.