Ода тандиру

Подумав собі, ну не можливо безперервно існувати у напруженні, в яке нас затяг кремлівський карлик своїми амбіціями - іноді мозок має переключатися на щось приємне. От саме так і народилася в мене ця хвалебна ода.      

Вперше я почув слово "тандир" весною цього року - мої друзі-ресторатори, яких я дуже люблю і поважаю, пригостили мене м'ясом, запеченим на моїх очах в цій дивовижній узбецькій печі. Мені навіть стало соромно: я, бувалий турист-позашляховик, який перколесив Казахстан вздовж та поперек і не раз бачив цю незвичайну конструкцію на подвір'ях аборигенів, так і не спромігся тоді дізнатися назви.

Тож, ідея придбати тандир не довго точила мозок моєї сім'ї - рішення було прийняте вже через тиждень після першого знайомства з цим дивовижним пристроєм. Друзі-ресторатори готові були надати контакти постачальника, втім я вирішив пройти цей шлях самостійно. Ну дійсно, навіщо купляти собі ту ж саму модель?

Одразу з'ясувалося, що придбання тандиру - справа не з простих. Київські продавці запропонували лише продукцію російського виробництва, мовляв, рідне, українське, треба довго чекати. Я ж подумки побажав надіти російський тандир їм на голову і розпочав ретельні пошуки українських виробників.

І от я несподівано дізнався, що батьківщина всіх тандирів українського виробництва - славне місто Слов'янськ. Так, так, саме той Слов'янськ, видатний центр української кераміки, який в травні ще був оплотом сепаратизму та лігвом "Стрєлка" з його бандитським угрупованням. 

От тоді, в травні, і відбувся мій перший телефонний дзвінок на територію, підконтрольну терористам. Мені відповів дуже адекватний чоловік, який нормально реагував на мою українську (тобто взагалі ніяк) і щиро вибачався з того, що не може виконати замовлення - слов'янський керамічний завод дуже сильно постраждав від обстрілів. Втім, в чергу записав із сподіванням, що життя таки налаштується найближчим часом. 

Виявилося, що він, як у воду, глядів - наші війська вибили бандитів з Слов'янську, місто повернулося до нормального існування, а керамічний завод поступово відновив роботу. І аж тільки в вересні мій майстер-тандирщик зміг отримати з заводу необхідні заготовки з шамотової глини, що становлять основу будь-якого тандиру. 

Хоча з травня місяця ціна на тандир майже подвоїлася, я не дуже переймався - доки майстер вправно, як Арсеній Петрович, пояснював мені вплив інфляційних процесів на принципи ціноутворення, подумки я був щасливий вже з того, що Слов'янськ залишився українським і розумів, що мої гроші сьогодні там потрібні, як ніколи.

Ось так, майже в останні дні вересня, тандир таки прибув до мене в Київ. І для мене то був не звичайний тандир - то був реальний свідок тих буремних подій, що закарбувалися в його глині відбитком новітньої історії України.

Клікніть для збільшення

Час очікування тандиру я використав для будівництва "тандирного" майданчика, тому що місце його розташування вимагає ретельної підготовки - піч реально потребує дотримання пожежної безпеки і, що головніше, відповідного антуражу, адже являє собою прекрасний елемент садового декору.

Тож, тепер мій садовий струмочок отримав "тандирний" місточок, який веде до "тандирного" майданчика під "тандирним" ліхтарем, де на кованих ніжках стоїть "тандирний" стіл поруч з його величністю тандиром.   

Звісно, мені кортіло якнайшвидше спробувати тандир в дії. Тому не минуло й двох діб з моменту його придбання, як було вирішено провести максимально можливі тестування, не зважаючи на те, що із всіх чисельних тандирних аксесуарів я поки мав тільки шампури.

Чітко дотримуючись інструкцій майстра, я напхав в тандир дрова під зав'язку, підклавши під них сіно для розпалу. Спитаєте, як сіно опинилося в Києві? - я його позичив в курей з курника. Спитаєте, звідки в Києві курник? - краще промовчу, бо то буде окрема "Ода курям".  

Клікніть для збільшення

Тандир довго димів, дуже неохоче показуючи поодинокі полум'яні язики. Згодом природа взяла своє і дрова розгорілися потужним полум'ям, іноді висотою до метра над горловиною печі. В мить тандир з середини покрився чорною сажею, але не надовго - крізь сажу одна за одною стали пробиватися світлі плями і вже за декілька хвилин всі внутрішні стіни тандиру стали навіть світлішими, ніж були до його розпалу.

Піч розжарювалася і  голосно гуділа, як домна. Тандир починав служити за призначенням, а я із сумом спостерігав, як одна за одною довгі тріщини, гучно вибухаючи, знімали напруження з його попереднього, керамічно-гламурного життя.

Ще з першого погляду на тандир, мені спало на думку, що його назва мала б бути жіночого роду - вишукані форми явно нагадують щось жіноче (принаймні, присутня талія). А зараз, спостерігаючи незворотне потріскування корпусу я несподівано збагнув, що мій тандир схожий на вродливу незайманку, яка щойно втратила цнотливість - сьогодні він зробив остаточний крок в доросле життя і вже жодним чином не повернеться в первісний стан.

Протягом п'ятидесяти хвилин дрова остаточно вигоріли і, виконуючи інструкцію майстра, я повністю вигріб жар крізь піддувало за допомогою кочерги та совка, що додавалися до тандиру. Одразу ж виявилося, що найважливіший тандирний аксесуар, якого бракує - це звичайне металеве відро, в яке можна засипати гаряче вугілля. Спробуйте знайти в своєму господарстві металеве відро - всі пластикові! Тож, за підказкою дружини, я замінив відро тачкою, чим і вирішив поточну задачу.

Клікніть для збільшення

Першими в тандир були закладені курячі, попередньо замариновані, окороки на шампурах.

Одразу зауважу, що для тандиру використовують специфічний шампур: зверху він має додатковий гачок для кріплення на тандирній перекладині, а знизу - фіксатор у вигляді булавки, який забезпечує утримання страв на шампурі.

Вже за сім хвилин м'ясо почало апетитно шкварчати, розповсюджуючи чарівний аромат і до компанії курятини приєдналися шампури з овочами та картоплею з салом

Клікніть для збільшення

А ще через десять хвилин внутрішні стінки тандиру були декоровані знаменитими східними коржами ("лєпьошками"). О, диво, вони дійсно причепилися до стінок без клею "Момент"! Мало того, пізніше прийшлося докласти неабияких зусиль, щоб звільнити від них тандир.

Ще через хвилин п'ятнадцять відбулася перша перевірка страв на готовність.

Клікніть для збільшення

Курятина була неповторною  - м'яка всередині з хрумкою скоринкою навколо. А от овочам перелазити з шампура в тарілку було зарано - ну дуже багато вологи утримують сирі овочі і саме її випаровування відбирає в тандира чимало енергії.  Додаткове 15-хвилинне утримання овочів в тандирі зробило їх придатними до споживання, але залишилося враження, що маленьке підсмаження їм не завадило б. Теж саме й з коржами - тісто піднялося, а от коричневого рум'янцю бракувало.

Надалі тримати страви в тандирі не було сенсу - температура в печі помітно впала, страви були цілком придатні для вживання, а спокуса скуштувати дари тандиру вже давно перетворилася в знущання над власним організмом.

Клікніть для збільшення

Тож, випробування тандиру надало мені перший корисний досвід:
- для  випарування вологи з овочів з відкритою кришкою треба таки залишити трохи вугілля в тандирі;
- слід перебудувати в мозку ставлення до тандирних шампурів: оскільки шампур цілком занурюється в піч, спроба доторкнутися до нього без рукавички одразу викликає опік;
- якщо щільно закрити піддувало гарячого тандиру, його дуже важко буде відкрити в охолодженому стані;
- під рукою слід мати металеву ємкість для збору гарячого вугілля.

Але найголовніше інше - випробування тандиру залишило незабутні позитивні враження, як від самого процесу, так і від споживання приготовлених в тандирі страв. Враження, що надихнули мене на написання цього тексту.

Шон-шараф Украинада!
(Це узбецькою).