Мерітократична утопія

Активізація процесів створення нових політично-громадських організацій в Україні цілком зрозуміла – сучасне політичне безладдя та дискредитована еліта спонукають одних громадян до проявів патріотичної активності, іншим відкривають шляхи для політичної кар’єри. 

Може не всі такі організації зареєстровані в Мінюсті належним чином, втім Інтернет рясніє від масштабних рятівних соціально-політичних проектів, які закликають розчарованих громадян до приєднання. 

Один з таких, під назвою “Мерітократична партія України”, просуває український юрист Ігор Шевченко, біографія якого свідчить про вишукану освіту, чималий досвід громадської діяльності та співпраці з владними структурами.

Головний ідеологічний наголос партія робить на підбір кадрів – декларується, що вона ставить за мету привести до влади нових людей, так званих мерітократів – “освічених, чесних, компетентних людей, які будуть щиро служити суспільству”. Правда, незрозуміло, яким чином партія пропонує визначати найдостойніших - якось здалося, що шляхом порівняння з лідером, як еталоном.

Дуже вже затія пана Шевченка нагадує банальний політичний проект по просуванню лідера в елітний дивізіон, але все ж таки я схильний насамперед визнавати щирість його зусиль, бо завжди дотримуюсь презумпції щирості будь-якої людини.

На прикладі цієї партії неозброєним оком стає очевидним, як люди масово вводять себе в оману, начебто в справжньому, але в безнадійному намаганні змінити країну на краще, врятувати її майбутнє. Утопічність їх ідей полягає в наголошенні на первинність “правильної влади” по відношенню до громадянського суспільства. Мовляв, давайте спочатку оберемо “правильну владу”, створимо справжню еліту, а суспільство в якось потроху підтягнеться до її рівня. 

Справа в тому, що політична система сучасної України побудована таким чином, що ця система не сприймає людей нормальних, людей здатних жити згідно елементарної загальнолюдської моралі. І ті люди, що при владі, і ті, що змагаються за владу, всі вони уособлюють в собі найгірші людські якості - безпринципність, зневагу до загальнолюдських цінностей, використання влади у власних інтересах (далі кожен може продовжити цей перелік на свій смак).

Дійсно, одна партія може бути кращою за іншу в деяких сенсах, але по суті кожна з них буде антинародною, бо єдиним мотивуючим поштовхом українського політика є власний інтерес та інтерес самозбереження його політичної сили при владі.

Ілюзорно вважати, що до влади зможуть прийти інші – владний шлях відсіює не здатних на відверту підлість, брехню та підступність. Нові обличчя, що потрапляють в це середовище, підпадають під прес політичних компромісів та короткострокових політичних завдань і поступово підміняють свої ідейні засади банальними політичними доцільностями, не кажучи про те, що багато з них не витримують елементарних людських спокус. 

І от черговий рятівник України заявляє про пошук високоморальних лідерів для нової партії. А хіба вони існують? Ні, і ось чому.

Зрозуміло, що лідер має бути успішною та високоосвіченою людиною, мати повагу та підтримку суспільства. Скажімо,  біографія Ігоря Шевченка відповідає цим вимогам, і його можна було б висунути на лідерство.  Але давайте відверто скажемо, чи зможе успішного підприємця мотивувати виключно заробітна платня депутата, життя якого потрапляє під приціл опонентів та ЗМІ, чи урядовця, посада якого передбачає колосальну відповідальність за країну?  Зрозуміло, що це явно недостатня мотивація для успішної людини. Але будь яка інша мотивація не може бути сприйнята мною, як громадянином – справжнє самопожертвування на користь народу існує недовго, а решта – це той чи інший різновид власного інтересу.       

Виходить так, що політика ще довго буде залишатися брудною справою, а політичні лідери - різного ступеню негідниками. Тобто ми таки вимушені вибирати кращого з гірших, просто такою є природа політики і кардинально змінити цей порядок неможливо - навкруги в світі ситуація з моральністю політиків не набагато краща. 

Отже, треба змиритися з тим фактом, що в суспільстві існує брудна професія – політика, без якої, нажаль, суспільство існувати не може. Ну, наприклад, для багатьох шкуродер не є зразком високоморальної людини, проте всі погоджуються, що м’ясокомбінатам такий спеціаліст потрібен. Так і політики – в них завжди буде те, за що їх ненавидіти, проте без їхньої міжусобної боротьби за нашої підтримки державу не збудувати.

Нарешті підхожу до головного питання, то що ж тоді робити? Як зупинити рух політичної еліти в прірву, куди вона затягує і сучасну Україну, коли будь-яка політична партія є паразитом на тілі суспільства? Відповідь є.

Безумовно, революція дала б значний ефект - будь-яке оновлення в нашій ситуації пішло б на користь. Але революційний шанс ми втратили: сама революційна ідея скомпрометована безпорадними майданівськими лідерами, а поточна влада добре підготовлена до масових заворушень. Для наступної революції потрібен час, поки сформується нове покоління протестантів, та і влада дещо розслабиться.

На сьогодні залишився єдиний шлях до змін - еволюційний, і він міг би бути досить швидким та ефективним.  Потрібно зробити просту (правда, з точки зору пояснення, а не виконання) справу – перетворити українського громадянина з суб’єкта в об’єкт політики. Так, мова йде про громадянське суспільство, яке вимусить рахуватися політиків з суспільними інтересами.

Уявіть собі спільноту в кількості, скажімо, декілька мільйонів українських громадян, згуртовану навколо зрозумілих цінностей, самоорганізовану спільноту, що має комунікацію через власну соціальну мережу. Фундаментальний принцип існування такої спільноти полягає  тому, що вона на підставі внутрішніх дискусій приймає монолітні консолідовані рішення і пред’являє їх політикам у вигляді вимоги.  

Припустіть, що напередодні виборів така спільнота провела внутрішнє голосування і всі мільйони взяли на себе зобов’язання проголосувати на виборах монолітно та відкрито заявили про свій вибір.  Більшого впливу на політиків з боку громади і вигадати важко.

Політики не зміняться по суті, але чітко зрозуміють, що об’єктом передвиборчої боротьби тепер є потужне громадянське утворення –  хто отримає прихильність цієї громади, той і переможе на виборах. І тут ні гречка, ні пусті обіцянки, ні бігборди не допоможуть – нарешті для мало фінансованих партій з’явиться шанс на рівних змагатися з монстрами. Взагалі, політична палітра в країні зміниться суттєво – авантюристів від політики значно поменшає.

Звісно, не тільки на виборах, а і в повсякденному житті така спільнота громадян суттєво впливала б на владу – з такою потужною силою не можливо не рахуватися. Якщо спільнота сформована на демократичних засадах та здатна ефективно існувати без яскраво виражених лідерів, всі спроби влади на її знищення будуть марними.     

Я вірю реальність в такої спільноти, бо вона об’єднує людей, що не забруднюють себе політикою.  Брудна справа так і залишиться у негідників, але тепер вони вимушені будуть пов’язувати власні інтереси з вимогами найактивнішої частини населення України.

Тож партія справжніх мерітократів приречена на лузерство, тому що перемога в політиці є надбанням виключно найпідступніших.