Лист до авторів мовного законопроекту

Січневі свята 2013 року принесли довгоочікуваний подарунок від опозиціонерів-мовний законопроект № 1233.  (авторами є шановні панове Яворівський, Фаріон та Матіос). Законопроект, який анонсувався як  справжня альтернатива горезвісному закону Колісніченка-Ківалова.

Разом з публікацією проекту на порталі Верховної Ради відбулися певні його коментарі в ЗМІ безпосередньо  авторами, де проголошувалася відкритість щодо сприйняття дискусій стосовно законопроекту.  Тож в черговий раз, переглянувши виступ пана Яворівського на ТВІ, вирішив таки повідомити авторів про своє враження про законопроект, адже e-mail кожного продекларований на сайті ВР.

А написати було про що. Автори законопроекту так і не позбулися типових вад майже всіх щирих  захисників української - законопроект не дав суспільству відповіді на головне питання: з якої такої причини українська мова повинна мати преференції в Україні?

Я знаю російськомовних співгромадян, які,  прочитавши в преамбулі законопроекту про виключність української мови, як мови титульної нації, одразу викинуть цей документ в смітник. Якщо ми хочемо, щоб закон (якщо буде прийнятий) виконувався, він має сприйматися громадянином, як необхідний для державного будівництва інструмент, а для цього треба надати всі зрозумілі адекватній людині пояснення.

Тож я надіслав кожному авторові проекту свої пропозиції щодо змін певних статей, розраховуючи бодай на відповідь, про те що мій лист був розглянутий. Втім, вже як 2 місяці я не отримав жодної відповіді, що дає мені підстави вже не сподіватися на це і зробити мій лист публічним.

Шановні 

пан Яворівський В.О.,

пані Матіос М.В.,

пані Фаріон І.Д.

Дозвольте цим листом донести власні зауваження до запропонованого вами законопроекту № 1233. 

На жаль, вийшов чималий текст, втім, сподіваюся, витрачений на нього час не виявиться втраченим.

1

Згідно з запропонованим авторами законопроекту визначенням мова корінної нації, що відмінна від української, є регіональною (міноритарною) мовою. Проте, будь-яка іноземна мова при відповідних умовах також визначається регіональною (міноритарною).

Тож, виходить так, що норми закону, які стосуються  регіональних (міноритарних) мов, в повній мірі розповсюджуються і на мови корінних націй України, відмінних від української. Тобто, згідно законопроекту, статус російської, польської чи  угорської мов в місцях компактного поселення їх користувачів дорівнює статусу кримськотатарської.
Але такий підхід є абсолютно неприпустимим і ось чому.

Кожна держава, територія якої покриває джерело однієї чи декількох націй, що не самовизначенні в інших країнах, несе цивілізаційний обов'язок перед людством - збереження цих національних культур, як унікальних досягнень людської еволюції.

Збереження шляхом державного протекціонізму від інших культур, шляхом створення національного мовно-культурного простору, який гарантуватиме стабільний природний розвиток кожної унікальної національної культури.

Так от, на долю України випало опікуватися, як мінімум, двома національними культурами  - українською та кримськотатарською, адже вони не мають жодного протекціонізму за межами України, на відміну від російської, угорської, румунської та інших.

«Як мінімум», бо, можливо, необхідно додати культури караїмів, русинів та інших спільнот, якщо фахівці визнають їх повноцінно сформованими націями, а не певним етносом (я не є фахівцем з цього питання).

Тож, з точки зору державного цивілізаційного обов’язку, українська та кримськотатарська мови мають абсолютно рівні права на державний протекціонізм з боку України. Мало того, державою має бути забезпечений мінімальний вплив однієї на іншу.
Таким чином стаття 2  закону має дати таку дефініцію мов, в якій мови корінних націй будуть чітко відокремлені від мов національних меншин та регіональних (міноритарних). Наприклад так:
Мовою корінної нації України (саме нації, а не народу) є мова тієї нації, територіальне джерело якої походить з України та її самовизначення не відбулося в жодній  іншій державі світу. 

Під таке визначення потрапляють тільки українська та кримськотатарська мови (звісно, із згаданим вище зауваженням). Наприклад, незважаючи на те, що гагаузи мають компактні поселення в Україні, їх мова не може визначатися мовою корінної нації України, бо самовизначення  гагаузької нації вже відбулося в Молдові у формі культурної автономії, і, відповідно,  гагаузька мова  потрапила під державний протекціонізм Молдови. 

Таким чином по всьому тексту законопроекту, де йдеться про державний протекціонізм української мови або надання їй преференцій, словосполучення «українська мова» слід замінити на «мови корінних націй України», якщо спиратися на вище зазначене визначення.

Іншими словами, кримські татари повинні мати територію, де і в побуті, і в усіх сферах суспільного життя пануватиме їхня культура та мова, а українська залишиться тільки мовою міжнаціонального спілкування та мовою загальнодержавного управління.

Взагалі, цілком природною для України була б саме українсько - кримськотатарська державна двомовність. Втім, з огляду на кількість населення кожної з цих двох націй, не в кого не виникає сумніву, що мовою міжнаціонального спілкування в Україні і, як наслідок, державною мовою, здатна бути виключно українська. Тож всі вимоги законопроекту щодо української мови, як державної, мають зберегти силу.      

2

На мій погляд, в законопроекті недоречним є використання словосполучення «титульна нація» та «українська нація становить абсолютну більшість населення України» в контексті обґрунтування преференції української мови.

Термін «титульна нація»  використовується вкрай невдало, адже в даному контексті він натякає на те, що всі державні преференції та протекціонізм українська отримала виключно завдяки тому, що назва держави співпадає з назвою української нації. 

За такою хибною логікою культура єврейської нації не може претендувати на державний протекціонізм з боку Ізраїлю, бо вона не є титульною нацією (її назва не співпадає з назвою держави), а англійська з тієї ж причини - з боку  Великої Британії.

Треба чітко визначити, що всі преференції українська мова набуває виключно з тієї причини, що вона є мовою однієї з корінних націй України – тих націй, територіальне джерело яких походить з України,  та їх самовизначення не відбулося в  жодній іншій  державі світу.

Просто кажучи, в світі більше нема кому опікуватися українською та кримськотатарською культурами, крім  як українській державі - це є її цивілізаційним обов’язком перед людством.
Саме тому ставлення держави до української та російської не може визначатися кількістю мовних користувачів, як це полюбляють визначати  українофоби, мовляв, нехай в Україні регіонально панує та мова, де мешкає більшість відповідних мовних користувачів. Навіть якщо, не дай Бог, українців залишиться в країні один відсоток,  задача протекціонізму української культури не зменшиться, а ще й посилиться для скорішого відродження нації. 

Отже згадка про те, що «українська нація становить абсолютну більшість населення України» не має жодного сенсу, адже істинність або хибність цього ствердження жодним чином не може впливати на статус української мови, як мови, що потребує державного протекціонізму. А от ствердження того, що чисельність української нації значно перевищує чисельність кримськотатарської є вкрай важливим - саме воно є підставою визнання державною саме українську мову.  

3

Надання преференцій українській мові автори передбачають у вигляді жорстких правил, що охоплюють майже всі сфери суспільного життя в Україні і не менш жорсткого нагляду за їх виконанням.

Втім я знайшов тільки одну згадку (стосовно книговидання) про надання українській мові певних економічних преференцій,  що спонукають підприємців виготовляти україномовний продукт, як більш прибутковий.

На мій погляд, абсолютно всі україномовні твори та  продукти українського або іноземного походження, як то друковані та Інтернет  видання, телевізійні програми, видовища і т.п. мають бути звільненими від податку, що обтяжує всі аналогічні не україномовні продукти.

Скажімо, гастролі Філіпа Кіркорова Україною мають принести йому значно більший дохід, якщо він виконуватиме на концерті більше 70% україномовних пісень. Тобто закон має примусити артиста замислитися над своїм репертуаром, втім не обмежуючи вибір мови виконання.

Концерт «95 Кварталу» виявиться більш прибутковим, якщо більшість мініатюр будуть виконуватися українською, а  телеканал, що транслює шоу, отримає в залік україномовну передачу. 

Тож закон має чітко визначити перелік сфер застосування економічних важелів і доручити Кабінету Міністрів України розрахунок ставок відповідного податку.       

Окрім того, для тлумачення подібних норм даному законопроекту бракує чіткого визначення терміну «україномовний твір», щоб він не був навмисно підмінений «твором українського походження» - всі твори і мовні продукти іноземною мовою не можуть претендувати на економічні преференції,  навіть якщо вони українського походження і навпаки.

Нагадаю, що все сказане в повному обсязі мусить мати силу не тільки для української мови, а й для всіх мов корінних націй України.

4

Законопроект не згадує про обов'язок закладів середньої освіти викладати мови міжнародного спілкування і, відповідно, не дає визначення мов міжнародного спілкування.

На середньострокову перспективу такими мають бути, як мінімум, англійська та російська мови, володіння якими гарантуватиме громадянину України можливість спілкування з більшою частиною людства. 

Якщо про англійську все зрозуміло, то про російську треба детальніше.

По-перше,  в пострадянських межах російська мова реально виконує функцію засобу міжнаціонального спілкування, ще й значно ефективнішого за англійську в сенсі поширеності в даному регіоні.

По-друге, неможливо відмахнутися від того факту, що поточний мовний стан країни є таким, де російська мова панує в побуті переважної кількості населення України, і цей стан не зміниться миттєво.  

Тож держава не повинна виховувати невігласів, які використовують російську та роблять чотири помилки в слові «еще». Діти в обов'язковому порядку мають отримати курс російської в обсязі, що забезпечує елементарну грамотність.     

5

Наостанок, здивував п. 2. статті 26  «Мова вищої освіти»:

«Державні та комунальні вищі навчальні заклади можуть застосовувати іноземні мови для викладання вибіркової частини змісту  навчання».

Він сильно дисонує з жорсткими вимогами до інших сфер застосування мови – виявляється, що державним вишам дозволено не використовувати українську взагалі, адже визначення розміру «вибіркової частини» в документі відсутнє.

Візьму на себе сміливість припустити, що пункт банально пристосований до реального стану викладання у вишах – катастрофічний брак україномовних викладачів.  Але це не може бути виправданням, пункт явно потребує приведення його до відповідності з іншими.

Втім, якщо виші дійсно не здатні сьогодні забезпечити навчальний процес українською, треба відверто зазначити про це в перехідних положеннях і тимчасово дозволити викладати іноземними мовами.

А для прискорення впровадження української  в навчальному процесі вишів доручити Міністерству Освіти розробити механізм матеріального стимулювання викладачів, що опанували в своїй праці українську мову.    

6

Можливо я направляю цього листа із запізненням, адже законопроект вже поданий на розгляд Верховної Ради. 

Втім, зважаючи на те, що шанси на його швидке ухвалення існуючим складом парламенту мізерні, можу сподіватися, що мої зауваження колись таки стануть в пригоді авторам в доопрацюванні законопроекту.      

З повагою,Олександр Денисенко,м. Київ